Дирекція художніх виставок України спільно з Черкаським художнім музеєм відкрила виставку відомої київської художниці Юлії Скрипки «Матриця буття».
«Матриця буття». Авторська концепція Юлії Скрипки
«Розбещений людський мозок здатен побачити схему у будь-чому, віднайти, інкримінувати, інспірувати закономірність, вкласти в табличку, графік, матрицю. Та ще й назву причепити. Позитивна матриця, нульова матриця, квадратна, діагональна, Бостонська… Проте існує і справжнє магічне утворення, в незалежності від такого тимчасового і упередженого явища, як гомо сапієнс з його табличками. Воно кодує життя людей на цій планеті. Це утворення природнє, бозна з чого складається, з біополей, енергій, надчутливих потойбічних субстанцій. І якщо можливо вхопити і відтворити цю універсальну матрицю буття, то виглядатиме вона, як дерево життя. Я бачу її в усьому: розливах річок, капілярних сітках судин, малюнках фаллопієвих труб. В рибалчиній рогатці на ставку, що вкорінилася в піску, напоїлася живильними водами та пустила листя. Ось вона маленька електронна мікросхема землі, материнка планети. Дарма не сфотографувала це щастя, поки недолугий рибалка не витяг її та не переніс в якесь інше місце для справи. Не сфотографувала цей гімн життю, Всесвіту, роду. Адже життя таке ж саме сильне, як і його антипод».
Дерево життя
полотно, олія, вітражні фарби, кулькова ручка
2022
- Автор тексту: Олена Зікєєва, мистецтвознавець
- заступник директора ДХВУ з виставкової діяльності
- та наукової роботи
Магія і молитва Юлії Скрипки
Серії Юлії Скрипки, представлені у виставкових проектах «Повернення в майбутнє», «Матриця буття» були створені вже після граничної дати 24.02.22, яка розділила життя в Україні на «до» та «після». Війна, апріорі, є найгіршим, що може статися із країною та її народом. Вона грубо ламає усталений порядок речей, розриває зв’язки та позбавляє «точки опори».
Художник за своєю природою є медіатором сутнісних змістів та станів, від узагальнених до таємно-індивідуалізованих. А його творчість завжди лишається тонкою мембраною, що розділяє світ зовнішній і внутрішній, водночас синтезуючи їх в образах.
Сприймаючи цю війну, одностайно, як найжахливішу подію, художники по-різному її відчувають та відтворюють. Хтось, опинившись в епіцентрі бойових дій, виплескує на полотно, папір, або те, що було «під рукою», безпосередні тяжкі враження від побаченого й пережитого. Так з’явилась безліч живописних, графічних замальовок на кшталт «військових щоденників», а гіпер-реалістичні та сюрреалістичні образи ретранслюють приголомшливі меседжі про агресію. Інші митці в своїх абстрактних серіях фіксують, відтворюють, систематизують принципово нові емоційні стани, спричинені новою страшною реальністю, створюючи «каталоги», або своєрідні «гербарії» відчуттів.
Деякі творчі особистості абсолютно не в змозі безпосередньо торкатись важких реалій війни. Вони «тікають» від неї, поринаючи у мрійливі легкі акварелі, де блакить неба зустрічається із лазуровими хвилями моря, чи відтворюючи метафізичну тишу старих міських парків.
Юлія Скрипка не намагається уникати глибоко-травматичних тем, пов’язаних з війною: тут і біженці, які крокують поряд із своїми домашніми улюбленцями, і пусті зіниці зруйнованих будинків… Уява художниці наче пропускає цю жахливу реальність крізь емоційні, світлові, кольорові фільтри, стираючи її нестерпно-різкі контури. Як величні міфологічні герої, осяяні чудесним світлом, люди та тварини пройдуть крізь вогонь неушкодженими, а зруйновані будинки постануть із попелу.
«Дерево життя» Ю.Скрипки є центральним твором, та водночас «ключом» для сприйняття серії в цілому. Як відомо, це один з найважливіших архетипічних образів світової культури, що символізує безсмертя, нескінченність життя, його розмаїття. Цей мотив є дуже популярним в українському народному мистецтві: розписах писанок, скринь, рушників, настінних розписах.
Сучасний образ «дерева життя» Ю.Скрипки, що генетично пов’язаний з традицією, є втіленням Універсуму, усіх планів та форм буття. Водночас авторське вирішення є дуже індивідуалізованим, сповненим власного почуття прекрасного. Ця диво-квітка чимось нагадує улюблені в Україні вишукані мальви. Прозорі, пронизані світлом ніжно-рожеві «чашечки» слугують колискою для всіх Божих створінь: людей, звірів, птахів, рослин. Цей Світ, наче зроблений з тонкого різноколірного скла, постає у своїй вразливій крихкій красі.
Складна багатошарова техніка виконання з ювелірною обробкою мініатюрних деталей; використання прозорих вітражних фарб, що створюють ефект внутрішнього сяйва – відсилають глядача до мистецтва старих майстрів та вічних цінностей.
Виплекані художницею образи, містять потужний емоційний та асоціативний заряд. Роздивляєшся і, наче, «відлітаєш» у світи стародавніх манускриптів, середньовічних гобеленів, готичних соборів з прозорими вітражами, старовинних скринь із вишуканими скарбами української народної культури. А потім знов якась магічна сила повертає у сьогодення і причаровує погляд до сучасних величних образів.
Зазвичай, а точніше до війни, у своєму живописі Юлія Скрипка розповідала дуже особисті історії: про сімейні цінності, улюблене місто з його неповторною аурою, старовинні київські будинки, «населені» дорогими серцю речами, що зберігають «пам’ять предків». Ці образи завжди були оповиті особливим авторським «сфумато», що, власне, і створювало ту загадково-ірреальну атмосферу сновидінь, спогадів, ароматів. Для багатьох шанувальників вони ставали своєрідною «кольоро-арома-терапією» від Юлії Скрипки, лишаючись, насамперед, мистецтвом.
І вкрай важко було уявити, що у такий тонкий і вразливий авторський Світ раптом прийде велика війна. Але, навдивовижу, роботи Ю.Скрипки, створені вже під час війни, сповнені великої внутрішньої сили.
Споглядаючи ці твори, наче занурюєшся у стан медитації, що дивним чином допомагає подолати відчуття ентропії – «розірваності» світу, повертає втрачену внутрішню рівновагу. Кожною клітиною відчуваєш: у вщент зруйновані міста повернеться життя: залунає дзвінкий дитячий сміх та переможний «гавкіт» домашніх улюбленців; зазеленіють сади і парки, весело рушать по доріжкам яскраві самокати й велосипеди. І все «повернеться в майбутнє», тому що мистецтво, якщо це мистецтво – це і магія, і молитва.
