В урочистій залі Національного історико-культурного заповідника «Качанівка» Дирекція художніх виставок України презентує культурно-мистецький проект «Світлотінь». На ньому експонуються твори учнів Дитячої школи мистецтв №5 Оболонського району міста Києва. Цикл робіт у техніці витинанки створений під керівництвом відомої київської художниці Юлії Скрипки.
Марія Шичкіна
Оранта
витинанка
2023
«Світлотінь». Авторська концепція Юлії Скрипки
Світлотінь. Мабуть, дещо абсурдна назва для циклу робіт у техніці витинанки. Адже витинанка – декоративна, площинна, часом майже силуетна, а часом навпаки ажурна, мереживна – не покликана відтворювати форму предмета з усіма його характеристиками (конструкцією, об’ємом, інстальованістю у простір тощо). Скоріш навпаки, її місія переосмислювати реальність, прикрасити, додати казки до повсякденності за вікном.
Світло і тінь… Одвічна боротьба та одвічне поєднання протилежностей, що не існують один без одного. Мова вже не про художні засоби виразності в традиційному розумінні. А про фундаментальний символізм. Витинанка – це фактично малюнок світлом… або тінню. Це вже кому, як більше подобається. Проектувати зображення, пропускаючи промінь крізь вирізані отвори, фігурні порожнини… чи грати у театрі тіней. Складно вигадати більш однозначне і символічне віддзеркалення законів природи та розвитку Всесвіту. Саме в цих категоріях все і відбувається. Адже за кожним подвигом приховується чийсь злочин.
Звичайно, матеріал теж має значення. Класична, історична витинанка споконвіку ріжеться з паперу. Папір досконалий, але його важко експонувати у великих форматах. Надто тонкий і вразливий. Або доводиться ретельно ховати під скло, заковувати в рами, разом з ажурністю, прозорістю, шепотом. Отже в наших з учнями експериментах з матеріалом ми зупинилися на медичній марлі. В певному сенсі, символічно, тому що прикриває і гоїть рани та, на наше щастя, не дефіцитна.
Перша робота, вирізана Марією Шичкіною (зараз вже студентка першого курсу НАОМА), була створена влітку 2023 року. Невипадково, це була Оранта – втілення милосердя та життєствердної величі в іконографії всіх часів і народів. Як ніколи, відчувалася потреба сконцентруватися на енергії добра, перекрити потворну деструкцію війни по-справжньому сильним, вічним і світлим. Робота принесла перемогу у славетному Всеукраїнському конкурсі “Об’єднаємось, брати мої”, та в багатьох інших міжнародних фестивалях та конкурсах вже в онлайн форматі і … загинула. Саме під час експозиції конкурсних робіт в конгрес холі Київської академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука туди влучив уламок ворожої ракети, зруйнувавши виставковий зал з усіма творами і чотири поверхи згори. Найгостріше відчуття нашого часу і нашої реальності віддзеркалилось в реакції на цю подію авторки, та взагалі всіх молодих митців та їх близьких, чиї роботи загинули, в наслідок влучення. Усі раділи! Адже при такому потужному прильоті ніхто не загинув. Мабуть, енергія має значення і дух Оранти та інших творів, натхнених любов’ю, відвернув біду, створив захисне поле і зберіг життя. А між іншим, це був звичайний день, в академії проводилися заняття …
Згодом колекція, яка почалася з Оранти, стала доповнюватися сакральними образами з глибин культур і століть, що зміняли один одного на нашій землі. Вирізані дитячими руками розквітали дерева життя, розкривали сяючі крила Архангели, Євангелісти являлися в своїх символічних іпостасях. Доповнили колекцію і філософські роздуми над нерозв’язними питаннями вічності і сьогодення, перекодовані на мову кольорових плям світла і тіней. Про подвиги і несправедливість, про випробування і віру. Про необхідність зараз як ніколи людству замислитися про своє призначення у всесвіті і зупинити руйнацію.
Діти, маленькі, але дуже сильні митці, працювали, як дорослі досвідчені професіонали. Складно передати те надзвичайне захоплення, коли за цим спостерігаєш. Це не робота над завданням, це свідоме, потужне і неспинне самовираження. Потреба донести світові важливі речі, потреба вивільнити свої емоції та почуття.
Це гімн життю і природі. Можливо, з більш глибоким, дещо передчасним усвідомленням ролі людини у всесвіті і термінової, абсолютно невідкладної необхідності її переосмислення.
