Національний заповідник «Софія Київська» та Дирекція художніх виставок України відкривають виставку «Вогонь і світло».
Вогонь є найбільш загадковою з чотирьох стихій, з якою людство має глибокі та різнобічні стосунки. Зв`язок вогню з Божественною енергією проявився ще у ранніх релігіях. Тему вогню як відтворюючої сили, зустрічаємо у Біблії. Вогонь допомагає створювати нові матеріали і форми в різних видах людської діяльності, в тому числі у мистецтві. На виставці представлені стародавні мистецькі техніки, народжені вогнем: художня емаль, бронзова пластика, художнє скло. У цих видах мистецтва, світло також є важливим формоутворюючим та емоційно-образною началом, співавтором мистецького твору. Діалектика вогню та світла в сенсі творення, відродження, оновлення є головною ідеєю виставки.
Мистецтво емалі на території сучасної України відоме ще з пізньоримських часів. Високого розвитку воно досягло в добу Київської Русі. Деякі дослідники навіть виокремлювали київську школу емальєрного мистецтва часів правління Ярослава Мудрого та Ярославичів. Широко використовувалась техніка емалі і в роботах українських золотарів 16-18 ст. та ювелірів 19-20 ст. Протягом останньої чверті минулого століття українські і зарубіжні художники все частіше використовують емаль для створення станкових живописних композицій, демонструючи віртуозне володіння кольором і фактурою, вміння поєднувати чіткий авторський розрахунок і спонтанні ефекти, властиві цій техніці.
До видатних українських майстрів, які останні кілька десятиліть плідно працювали над розширенням тематично-сюжетних і пластичних можливостей емалі, належать київські художники, лауреати премії імені Катерини Білокур 2016 року, Тетяна і Сергій Колечко. Окрім традицій Київської Русі, важливу роль у творчих пошуках художників відіграли традиції емальєрного мистецтва Франції 15-16 століть, славнозвісної Лімозької школи. Особливістю творчості Т. Колечко є сталий інтерес до мотивів давньоруського мистецтва, християнської іконографії, українського народного мистецтва, відображення тонких станів природи та людської душі. С. Колечко глибоко цікавить міфологія та пам’ятки національної культурної спадщини, рух історії та природних стихій. Його улюблені теми: епоха Київської Русі, скіфська культура, поетика старого Києва. На виставці представлені нові твори художників.
На думку дослідників, скло на території України з`явилось у 3 – 4 столітті. Його виробляли в Київській Русі, зокрема прикраси (персні, буси, браслети), посуд, віконне скло. Відродження та розквіт сучасного українського художнього скла припадає на другої половину 20-ого століття. Відомими осередками були — «Київський завод художнього скла, львівське виробниче об’єднання “Райдуга”, романівський ( Житомирська обл.), стрийський (Львівська обл.), артемівський (Донецька обл.) заводи. На «Львівській кераміко-скульптурної фабриці» діяв гутний цех Художнього фонду України (на превеликий жаль на сьогодні більшість осередків припинили своє існування). На виставці представлені унікальні твори видатних українських художників з фондової колекції ДХВУ: І. Аполлонова, А. Балабіна, С. Голембовської, І. Зарицького, С. Сміян, , І. Мацієвського, М. Павловського, В. Геншке, Б. Валька та ін. У володінні різноманітними техніками (гута, розпис, алмазна грань, гравірування, ліплення, венеційська нитка тощо), а також за рівнем образного мислення, українське художнє скло досягло висот самодостатнього професійного мистецтва.
Починаючи з епохи античної класики (початок 5 ст.), бронза поряд з мармуром є улюбленим матеріалом для створення скульптур. Вона належить до довготривалих матеріалів, що чудово зберігається протягом багатьох століть, є стійкою до атмосферних та температурних коливань, має надзвичайно широкі «виражальні» емоційно – пластичні можливості. Бронзова пластика з фондової збірки ДХВУ (твори А. Валієва, М. Горлового, А. Забой, М. Кошелевої. В. Шелиги) співзвучна образно-емоційному спрямуванню виставки-темі духовного та весняного оновлення, пробудження природи та почуттів, вічних цінностей.
Виставка працює у виставкових залах «Будинок Митрополита.