Дирекція художніх виставок України у партнерстві з Національним музеєм літератури України презентують виставку «Жіночий простір – воєнний час».
Виставка об’єднала відомих українських мисткинь графіки: Оксану Стратійчук, Наталію Кохаль, Олену Толкачову, Ганну Цариковську, Ганну Лук’яненко.
Триває третій рік гарячої фази війни і українські художники демонструють цілу шкалу різних «оптик» і рефлексій. Сприймаючи цю війну, як найжахливішу реальність, митці по-різному її відчувають та відтворюють. Кожен, у можливий для себе спосіб, протидіє руйнівній енергії війни, захищаючи свій духовний простір від хаосу та руйнації, як власне, і внутрішній світ глядача. Особливо, коли йдеться про жінку-художницю, яка окрім креативної професії, за своєю природою та призначенням, є Берегинею, уособленням материнського заступництва, «хранителькою родинного вогнища».
Ця виставка – про життя, силу духу, тендітність, стійкість «жіночого світу», життєдайну та цілющу енергію мистецтва.
Участь у виставці «Жіночий простір – воєнний час» Наталії Кохаль, Олени Толкачової та Ганни Цариковської, можна вважати ще одним важливим щабелем їхнього спільного «арт-марафону», який розпочався у 2022 році війни. Він продовжується – з’являються все нові і нові твори, і має завершитись лише по закінченню цієї війни. Перша виставка відбулась у галереї «Митець» (Київ) у жовтні 2022 року, друга – у Національному музеї Тараса Шевченка (Київ) у грудні 2022 року, третя – у Нацiональному музеї «Київська картинна галерея» у квітні 2023 року. Наступна виставка «В реальному часі», організована Дирекцією художніх виставок України, відбулась у серпні 2023 року в Черкаському художньому музеї – вона була присвячена Дню Незалежності України.
Як зазначили мисткині у своєму «творчому маніфесті військового часу»: «Для трьох жінок, що походять із династій українських митців, стало принциповим залишитись в Києві у цей важкий час. Ми є свідками, які можуть зафіксувати образи, емоції і відчуття, які переповнюють, протиставити архаїчному жаху руйнування і смерті красу і вічну енергію мистецтва. Можна знищити театр, не можна знищити п’єсу, можна вбити співака, але жодна ракета не влучить у пісню, не поцілить у музику. Так і картина художника сьогодні стає артефактом часу Національно-визвольної війни, унікальним творчим досвідом митця, що в режимі реального часу переживає реальні емоції».
Звернення до сакральних символів і знаків, таких, як зображення українського вінка, рушників, писанок, орнаментальних мотивів трипільської культури та ін., – як стверджують мисткині, – а також, творчо-філософске переосмислення подій, свідками яких вони стали, зумовлено палким бажанням зберегти свою культуру і самобутність.
Творчий доробок воєнного часу трьох знаних українських художниць – Наталії Кохаль, Олени Толкачової та Ганни Цариковської, представлений на виставці, вражає розмаїттям технік, жанрів, художніх прийомів, високою майстерністю виконання.
Твори Оксани Стратійчук, як завжди, демонструють найвищій «пілотаж» майстерності, сповнені природньої сили та витонченого естетизму. Як і зазвичай, художниця перебуває у вічному пошуку нових «обріїв» та можливостей мистецтва офорту, форм і засобів виразності. У цій серії вона звертається до найбільш узагальнених та метафоричних природних стихій та явищ: Море, Схід Сонця, Осінній Сад – із чарівними стиглими плодами.
Ці вічні Образи-Стихії дарують почуття спокою, гармонії та рівноваги. Вони сприймаються як сакральні символи, «місця сили», які самим фактом свого існування, як «речі у собі» – є могутньою протидією деструктивним енергіям. Вони уособлюють вічний діалог Митця з Природою та мистецтвом старих майстрів (зокрема, мистецтвом старовинної японської гравюри), які вказують шлях до самозаглиблення та самовдосконалення, що несуть у собі східні духовні практики, як і Культура в цілому.
З початку повномасштабного вторгнення Ганна Лук’яненко працює над серією графічних творів за мотивами славетної поетичної збірки Шарля Бодлера «Квіти зла». «Особисто для мене, зазначає мисткиня, – «Квіти зла» Бодлера – це поезія про життя, смерть, любов, швидкоплинний час та вічність…». На виставці глядачі можуть познайомитись з творами цієї серії.
Ганна Лук’яненко також презентує триптих з циклу, присвяченого Григорію Сковороді – його унікальній творчості та особистості. Над цим масштабним циклом мисткиня натхненно працювала протягом останніх років. На думку авторки, «Сад Божественних Пісень» – це свого роду «кодекс» світогляду Григорія Сковороди, який всім своїм життям і творчістю доводив, що найголовніше – бути Людиною, бути Гідним.
Твори художниці є своєрідним відображенням її роздумів та відчуттів від поезії Григорія Сковороди, через їхнє пластичне переосмислення. Як і у творчості Григорія Сковороди, що відноситься до епохи бароко, в роботах мисткині присутні барокові ремінісценції, тяжіння до метафоричності та алегоричності образної мови.
Визначальними особливостями цієї серії є масштабна узагальненість образів, виразна «барокова» пластика, яскраві кольорові контрасти.
Геніальна збірка метафізичних віршів «Сад Божественних Пісень» Григорія Сковороди, написана у 18 столітті, зокрема «Пісня10а» – «Всякому місту – звичай і права», як і їхня графічна інтерпретація сучасною українською мисткинею, у драматичних реаліях сьогодення, звучить, як ніколи, актуально.
Олена Зікєєва, мистецтвознавець,
заступник директора ДХВУ
з виставкової діяльності та наукової роботи
