Зачаровані сади
Культурно-мистецький проект до Дня Святої Катерини, який проводить Дирекція художніх виставок третій рік поспіль, задуманий як щорічний міні-фестиваль сучасного мистецтва, що репрезентує гурт надзвичайно яскравих творчих особистостей. Поряд з неабияким інтересом до експерименту, новітніх форм і змістів, сучасних мистецьких контекстів, це мистецтво глибоко пов`язане із світовими та національними художніми традиціями. Окрім того, учасниці цього проекту уособлюють той тип сучасної жінки-художниці, яка високо цінує рівень вербального та візуального висловлювання, його інтелектуальну складову. Невипадково цей виставковий проект пов`язаний із Святою Катериною, яка у західній традиції вважається символом жіночої інтелектуальності, покровителькою освіти і навчання, і одним з її іконографічних атрибутів є книга.
Прекрасний сад в історії культури та мистецтва є насамперед метафорою “райського саду”, символом щасливого та безпечного оточення.
Вічно квітучі постають в безсмертних рядках Данте, Жака Даліля, Френсіса Бекона, Григорія Сковороди.
Ближче до нашого часу, з початку 20 століття путь до омріяного саду триває крізь історичні злами, по друзках старої культури, покинуті сади та розорені гнізда – через екзистенційні прозріння кінця і початку історії.
Образи “втраченого раю”, ностальгічні сади дитинства та юності увічнені геніями Чехова, Буніна, Івашкевича, Тарковського. Сади пронизливо тремтять в бунінських “Темних алеях” та “Дитинстві Арсеньєва”, сповнені нічної музики київських спогадів Івашекевича. Зачаровані краєвиди та поетична витонченість української душі, навіки вписані у світову культуру в прозі та кінообразах Довженка.
Художник сьогодення, який живе у стародавньому місті, що в останні десятиліття зазнало, можливо, найбільших за свою історію метаморфоз, у свій спосіб віднаходить “архетип щастя” і вибудовує свій ідеальний світ. Тим більше, якщо це — художниця. Від першого спонтанного поруху та відчуття короткочасності, аби встигнути відтворити прекрасний букет, увічнити його коротке, а від того ще прекрасніше життя. І далі – через нескінчені діалоги культур, різнобарв’я національних шкіл та традицій.
“Вічна весна на підвіконнях” – як в реальному житті, так і в творах мистецтва – завжди оповита бажанням відтворити свій власний мікросвіт. Ці особисті “раї” не тільки є яскравим уособленням приватності, але вони завжди промовляють про культурні уподобання та найбільші цінності. Подібно до тих розкішних “парадізів”, що розквітають у найдорожчих спогадах та кольорових сновидіннях. Вони розгортаються як старовинні гобелени, або фрески з картинами райського саду, тільки замість левів та єдинорогів являють нам зовсім інших героїв. Вони можуть захопити зненацька, як надреальні яскраві спалахи снів, що повертають у найщасливіші миті життя. Невимовно прекрасні, вони лишають по собі ледь помітний шлейф смутку, що у примхливій ієрархії почуттів поети називають “la tristesse”.
Все відбувається, як у фіналі “Дзеркала”, коли гілки старого саду сплітаються, густішають щомиті, затьмарюючи пам’ять – і не дають герою ступити на поріг минулого. Вони, як розумні істоти, не відпускають і оберігають водночас, захищаючи від екзистенційної поразки.
Ті “зачаровані сади” сьогодення, в які не кожному вдається увійти, знов і знов спрямовують наш погляд до першоджерел, у міфологічний реліктовий світ, що існує поза часом та історією. Там під синім емалевим небом, панує “міф про вічне повернення”, а у магічних орнаментах закарбована нескінченість. Десь там, колись давно, були загублені ключі, що відчиняли стародавній Космос.
Зачаровані сади, зачаровані сади душі…
Анна Духовична, Ганна Лук’яненко, Ірина Єремеєва, Катерина Косьяненко, Катерина Свіргуненко, Марія Скочок, Ніна Бондаренко, Олександра Лук’яненко, Олена Токачова, Ольга Ворона, Тамара Гержан, Юлія Скрипка.
Куратор – Олена Зікєєва
